Поділитися
0
QR-код
Посилання на цю сторінку:
Оговорення
Маєте відгук щодо допису на цій сторінці? Залиште під ним свій коментар.
Перейти до коментарів

Який світ після пандемії? Думка французьких мислителів

2 квітня 2020 року о 19:09

 | 
 | 4/5 (1)

Якими буде світ псля епідемії? Чи вимушена ізоляція насправді об’єднує нас, перетворює на якісно нову, солідарну спільноту? Чи стане криза передумовою до більш справедливого перерозподілу благ, щоб уникнути нових криз в майбутньому? Чи підготує до криз нового типу — кліматичних? Такі питання піднімають провідні французькі теоретики, та знаходять на них свої відповіді. 

Колонки французьких мислителів — соціолога науки Бруно Латура, соціологині Єви Іллуз та філософа Жана-Люка Нансі — переклав Андрій Рєпа.

Бруно Латур. Після санітарної кризи — кліматична

Бруно Латур

Несподіваний збіг загального карантину і часу Великого посту може бути корисним для тих, кого попросили з солідарності нічого не робити й залишатися в тилу. Таке вимушене говіння, світсько-республіканський рамадан — добра нагода для них поміркувати, що є істотне, а що нікчемне… Так ніби інтервенція вірусу може послужити генеральною репетицією наступної кризи, за якої переорієнтація життєвих умов торкнеться всіх, включно з деталями повсякденного існування, які доведеться навчитися турботливо відбирати. Я, як і багато інших людей, маю гіпотезу що нинішня санітарна криза готує, підводить, спонукає приготуватися до зміни кліматичної. Ця гіпотеза ще потребує перевірки. 

Що дає змогу двом кризам насувати одна за одною, то це раптове й болісне усвідомлення, що класична дефініція суспільства — взаємозв’язок людей — позбавлена сенсу. Становище соціального в кожний момент перевизначається зв’язками між багатьма акторами, більшість із яких не мають людської форми. Це стосується не лише мікробів (як ми знаємо з часів Пастера), а й інтернету, права, організації лікарень, можливостей держави, а також клімату.

І, звісно, попри галас навколо «воєнного стану» проти вірусу, він є лише однією ланкою у ланцюзі, в якому менеджмент запасів масок або тестів, регулювання права власності, громадянські звички, жести солідарності важать рівно настільки, наскільки й визначення рівня вірулентності інфекційного збудника. Якщо взяти до уваги всю мережу, в якій вірус — лише одна з ланок, той самий вірус не діє в однаковий спосіб на Тайвані, в Сінгапурі, Нью-Йорку або Парижі. Пандемія — не більш «природне» явище, ніж голод чи кліматична криза. Суспільство вже давно вийшло за вузькі рамки соціального.

Велика прірва

Хоч ми й з’ясували це, ще невідомо, наскільки далеко заходить ця паралель. Адже, зрештою, санітарні кризи не нові, й швидке та рішуче втручання держави поки не має вигляд чогось небаченого. Достатньо глянути, з яким ентузіазмом президент Макрон накидає на себе подобу вождя держави, за якою він так патетично сумував до цього часу. Значно краще, ніж теракти (котрі, хай там як, є справою лише поліції), пандемії пробуджують у керманичів, як і в керованих, щось на кшталт очевидності — «ми маємо вас захищати», «ви маєте нас захищати», — яка легітимує застосування державної влади й дозволяє їй вимагати того, що за інших обставин зустріли б заколотами. 

Але ця держава — не держава XXI століття й екологічних змін, це держава XIX століття і того, що заведено називати «біовладою». Говорячи словами покійного статистика Алена Дерозьєра, це держава добре підібраних статистичних даних: керування населенням на територіальній сітці, яку розглядають згори під владою експертів. Саме це, як ми бачимо, відроджується сьогодні — з тією лише різницею, що воно відтворюється від країни до країни — аж до планетарних масштабів.

Особливість нинішньої ситуації в тому, що, залишаючись зачиненими у своїх чотирьох стінах, тоді як назовні розгортається розширення повноважень поліції і сигнали машин швидкої допомоги, ми колективно розігруємо карикатуру біовлади, яка немовби вийшла прямісінько з лекційного курсу Мішеля Фуко. Включно зі зникненням з очей величезної кількості невидимих робітників, змушених працювати хоч-не-хоч, аби інші могли продовжувати ховатися вдома — вже не кажучи про мігрантів, які не піддаються фіксації. Але це карикатура якраз на ту епоху, яка вже не є нашою. 

Річ у тім, що існує велика прірва між державою, здатною сказати: «Я захищаю вас від життя до смерті» — тобто від зараження вірусом, чиї сліди відомі лише науковцям, а наслідки можливо виявити шляхом збору статистичних даних, — і державою, яка наважиться сказати: «Я захищаю вас від життя до смерті, тому що підтримую умови проживання всіх живих видів, від яких ви залежите». 

Проведіть мисленнєвий експеримент: уявіть собі, що президент виходить і заявляє тим самим тоном Черчилля про низку заходів, спрямованих на збереження запасів газу і нафти в надрах землі, зупинку торгівлі пестицидами, скасування глибокого буріння і — крайнє зухвальство — заборону обігрівачів на терасах барів… Якщо податок на паливо збурив такий шалений рух жовтих жилетів, то можна тільки здригнутися від самої думки, які заворушення можуть охопити країну після цих заяв. І, тим не менше, вимога захистити громадян для їхнього ж блага від смерті є безкінечно більш виправданою не так у ситуації санітарної кризи, як у разі кліматичної зміни, адже від неї постраждає буквально кожен, а не кілька тисяч — і не на деякий час, а назавжди. 

Вийти з глобалізованого виробництва

Авжеж, ми добре розуміємо, що такої держави не існує. А ще більше непокоїть те, що неясно, як держава готується переходити від однієї кризи до іншої. У санітарній кризі адміністрація грає доволі класичну роль педагога, а її влада повністю збігається зі старими національними кордонами — архаїзм повернення до європейських кордонів є тому болючим доказом. У разі ж екологічних змін усе буде з точністю до навпаки: це влада муситиме навчатися в різнорідного народу, на численних рівнях, як організовувати існування на територіях, де люди випробовуватимуть різні методи виживання, намагаючись вийти з нинішнього глобалізованого виробництва. Вона взагалі буде нездатна диктувати директиви згори.

За умов санітарної кризи посполитий народ має знову навчатися, як у початковій школі, мити руки й чхати в лікоть. У разі екологічної зміни в становищі учня опиниться держава. 

Але є й інша причина, чому термін «війна проти вірусу» затемнює картину: в умовах санітарної кризи, можливо, й правда, що люди, взяті в цілому, «борються проти» вірусу — навіть якщо той зовсім не цікавляться нами й переходить від горла до носа, вбиваючи нас без будь-яких звинувачень. Ситуація трагічно обернена при екологічній зміні: цього разу патогенним агентом, чия страшна вірулентність змінила умови існування всіх мешканців планети, є зовсім не вірус, а люди! Але не всі люди, а деякі — тільки ті, що розгорнули війну проти нас, не оголошуючи нам про це.

До цієї війни національна держава настільки кепсько підготована, відкалібрована, спроєктована, наскільки можливо, адже ліній фронту велика кількість, і проходять вони крізь кожного з нас. Саме в цьому сенсі теперішня «загальна мобілізація» проти вірусу аж ніяк не доводить, що ми будемо готові до наступної. Не тільки військові завжди запізнюються на війну. Та, зрештою, ніколи не знаєш, які дивовижні навернення можуть статися під час посту, хай і світсько-республіканського. Уперше за багато років мільйони людей, що застрягли у своїх домівках, здобувають забуту розкіш: час поміркувати й оцінити, що їх змушує зазвичай гарячкувати й метушитися. Витримаймо належно цей довгий і неочікуваний піст.

Єва Іллуз. Нестерпна легкість капіталізму щодо нашого здоров’я

Єва Іллуз

Здоров’я, як стверджував Мішель Фуко, є епіцентром модерного управління, яке він називав «біовладою». З допомогою медицини та психічного здоров’я держава керує, наглядає і контролює населення. Від себе ми можемо додати, що між модерними державами та громадянами існує негласний контракт, заснований на здатності перших гарантувати безпеку та фізичне здоров’я других.

Нинішня криза проливає світло на дві протилежні речі: по-перше, цей контракт у багатьох частинах світу був поступово розірваний державою, яка змінила своє покликання, перетворившись на економічного гравця, повністю захопленого скороченням витрат на працю, дозволом або заохоченням аутсорсингу виробництва (і, між іншим, аутсорсингу ключових медикаментів), дерегуляцією банківської й фінансової діяльності та обслуговуванням потреб корпорацій. Результатом, умисним чи ні, стала неймовірна ерозія сектора публічних послуг. По-друге, для всіх стало очевидним, що впоратися й подолати кризу такого масштабу можуть не корпорації, а держава. Навіть такий гігант, як Amazon, може зробити не більше, ніж пересилати замовлення поштою, та й то з великими труднощами.

«Наслідки зоонозу»

За словами Денніса Керолла, світового експерта з інфекційних хвороб, який працює в США для CDC (Centers for Disease Control and Prevention), національної агенції захисту здоров’я, ми маємо очікувати частішого повторення цього типу хвороб у майбутньому. Це зумовлено так званими «наслідками зоонозу», тобто результатами дедалі частіших контактів між патогенними агентами тваринного походження та людьми. Ці контакти спричинені дедалі більшою людською присутністю в екозонах, які до певного часу залишалися поза нашою досяжністю. Вторгнення в екозони пояснюються перенаселенням та масовою експлуатацією землі (наприклад, в Африці видобуток нафти чи мінералів значно розширився в регіонах, які зазвичай були малозаселені).

Керолл та багато інших (зокрема і Білл Ґейтс та епідеміолог Ларрі Брілліант, директор фонду Google.org) попереджають, що невідомі віруси ще більше загрожуватимуть людському виду в майбутньому. Але ніхто не звертав на це уваги. Нинішня криза — ціна, яку всім нам доводиться платити за брак уваги наших політиків: наші суспільства були надто заклопотані, безупинно переслідуючи вигоди, експлуатуючи землю та робочу силу, будь-де і будь-коли. У пост-коронному світі зоонозні наслідки й китайські ринки живих тварин мають стати предметом стурбованості міжнародної спільноти. Якщо іранський ядерний арсенал перебуває під пильним контролем, немає ніяких підстав не вимагати міжнародного контролю за джерелами зоонозних наслідків. Ділові кола в усьому світі нарешті можуть зрозуміти: для того, щоб експлуатувати світ, потрібно, щоб він був. 

Економіка чи життя? Здоров’я — невидиме підґрунтя ринку

Суспільний страх завжди наражає інституції на небезпеку (усі політичні монстри XX століття використовували страх, щоб позбавити демократію її інституцій). Але новизна цієї кризи в тому, наскільки сильно її переслідує «економізм». Британська модель (згодом сильно розкритикована) спершу полягала в застосуванні найменш нав’язливого методу втручання — самоімунізації (а отже, зараження) 60% населення. Це рішення зводиться до жертвування частиною населення в ім’я підтримки економічної активності. Німеччина і Франція спершу реагували так само, ігноруючи кризу, поки це було можливо. Як зазначив італійський публіцист Джуліано Да Емполі, навіть Китай, який нехтує правами людини, настільки відверто не використовував «економізм» як критерій, на який необхідно зважати в боротьбі проти вірусу (принаймні на перших порах). Дилема безпрецедентна: пожертвувати життям багатьох літніх і незахищених людей — або пожертвувати економічним виживанням багатьох молодих і незалежних. 

Не без іронії виявилося, що саме фінансовий світ, зазвичай зарозумілий і недоступний, упав першим. Це показало, що грошовий обіг спирається на ресурс, який ми вважаємо само собою зрозумілим: здоров’я наших громадян. Ринки живляться довірою як валютою для побудови майбутнього, а виявляється, що довіра ґрунтується на гіпотезі здоров’я. Модерні держави гарантували здоров’я громадянам: вони будували лікарні, навчали лікарів, субсидували медичні дослідження й розробляли системи соціального захисту. Система охорони здоров’я була невидимим підґрунтям, що вможливлювало довіру до майбутнього, яка, своєю чергою, обумовлює інвестиції та фінансові спекуляції. Без здоров’я економічні операції втрачають своє значення.

Отже, здоров’я сприймалося як щось належне. І впродовж останніх десятиліть політики, фінансові центри, великий бізнес були одностайні в просуванні політики, яка різко скорочує бюджети на публічні ресурси, від освіти до охорони здоров’я, у парадоксальний спосіб ігноруючи таким чином, наскільки підприємства отримували вигоду від суспільних благ (освіта, здоров’я, інфраструктура), нічого за це не платячи. Усі ці ресурси залежать від держави й обумовлюють саме існування економічних обмінів. Однак у Франції за останні двадцять років було скасовано 100 тисяч лікарняних ліжок (домашній догляд не може компенсувати кількість ліжок у відділах інтенсивної терапії). У червні 2019 року лікарі та санітари швидкої допомоги влаштували маніфестацію проти бюджетних скорочень, що підривають французьку медичну систему аж настільки, що вона опинилася на межі краху. І це світова тенденція.

У момент, коли я пишу ці рядки, колектив з 600 лікарів оголосив, що подає скаргу на прем’єр-міністра Едуара Філіпа та колишню міністерку охорони здоров’я Аньєс Бузин за халатність (до 14 березня не було вжито ніяких дій). У США, найсильнішій країні в світі, лікарі не можуть знайти маски, щоб захистити себе. В Ізраїлі у 2019 році співвідношення кількості лікарняних ліжок стосовно загальної кількості населення впало до найнижчого рівня за останні три десятиліття, згідно зі звітом, який оприлюднило міністерство охорони здоров’я. Нетаньяху та його уряди, що почергово змінювалися, нехтували системою охорони здоров’я з двох причин: Нетаньяху до кісток неоліберал, який вірить у перерозподіл грошей, здобутих з колективних ресурсів, на користь багатих — у формі податкових пільг; і він ішов на вимоги ультраортодоксальних партій, його партнерів по коаліції, створивши таким чином величезний дефіцит у системі охорони здоров’я. Суміш серйозності проблеми та істерики, з якою розв’язують нинішню кризу, приховала вражаючу непідготованість (нестача хірургічних масок, штучних респіраторів, захисних комбінезонів, ліжок, адекватних засобів догляду тощо). Нетаньяху та величезні юрми політиків по всьому світу поставилися до здоров’я громадян з нестерпною легкістю, тому що не сприймають очевидного: немає здоров’я — немає економіки. Зв’язок між нашим здоров’ям і ринком тепер болісно оголився.

Неминуча линька капіталізму 

Капіталізм, яким ми його знали, має змінитися. Пандемія спричинить несумірні економічні збитки, масове безробіття, застій чи від’ємне зростання, і це вплине на цілий світ — азіатські економіки, вочевидь, мають шанс вийти найбільш сильними. Банки, корпорації та фінансові компанії повинні будуть разом з державою взяти на себе завдання знайти вихід з кризи і стати партнерами в колективній охороні здоров’я громадян. Їм доведеться зробити внесок у наукові дослідження, плани підготовки до надзвичайних ситуацій і масового найму, щойно криза завершиться. Вони мають понести тягар економічної реконструкції, навіть якщо ці колективні зусилля принесуть мало прибутку. 

Капіталісти сприймали як належне ресурси, які надавала держава — освіта, здоров’я, інфраструктура — ніколи не зважаючи на те, що ресурси, які вони віднімали у держави, в кінцевому рахунку позбавлять їх світу, який уможливлює економіку. Це має припинитися. Щоб економіка мала сенс, вона потребує світу. І цей світ можливо побудувати тільки колективно, завдяки внеску приватного сектора у спільне благо. Якщо кризу такого масштабу можуть розв’язати тільки держави, вони не будуть достатньо сильними, щоб зробити це самостійно: потрібно, щоб компанії підтримали публічні блага, якими вони стільки користувалися. […]

Обман неолібералізму тепер викрито — і про це треба говорити голосно і чітко. Епоха, коли всі економічні гравці існували тільки для того, щоб «набити кишені», має закінчитися раз і назавжди. Пріоритетом державної політики мають знову стати суспільні інтереси. І приватні компанії мають зробити внесок у суспільне благо, якщо вони хочуть, щоб ринок залишався можливим підґрунтям для людської діяльності. 

Ця пандемія схожа на трейлер до фільму, який пропонує прев’ю, прообраз, передчуття того, що може статися, якщо з’являться ще небезпечніші віруси, а кліматичні зміни зроблять світ непридатним для існування. У цьому разі вже не буде можливості відстоювати ні приватні, ні публічні інтереси. На відміну від тих, хто провіщує відродження націоналізму та повернення кордонів, я переконана, що тільки скоординована міжнародна відповідь може допомогти протистояти новим ризикам і лихам. Світ невідклично взаємопов’язаний, і тільки спільними зусиллями можна впоратися з прийдешніми викликами. Нам потрібна міжнародна співпраця нового типу, щоб запобігти майбутнім наслідкам зоонозу, вивчати хвороби, впроваджувати інновації в медичне обладнання та дослідження, а також перенаправити значні кошти, накопичені приватними структура

Жан-Люк Нансі

Вірус нас комунізує, адже ми маємо протистояти йому разом, навіть якщо доводиться себе ізолювати. Це добра нагода по-справжньому випробувати нашу спільність.

Мій індійський друг повідомляє, що у них говорять про «комуновірус». Як раніше таке не могло спасти на думку? Це ж настільки очевидно! І яка чудернацька й цілковита амбівалентність: вірус, який приходить від комунізму, вірус, який нас комунізує. Це значно плідніше, ніж сміховинна «корона», що нагадує старі монархічні й імперські історії. Крім того, що може краще скинути «корону» з престолу, навіть обезголовити, як не «комуно»?

Саме це, як видається, він і робить відповідно до свого першого значення — прийшовши з найбільшої країни у світі, чий режим офіційно комуністичний. Та й не тільки офіційно: президент Сі Цзіньпін заявив, що подолання вірусної епідемії доводить перевагу «соціалістичної системи з китайськими характеристиками». Хоч комунізм полягає в скасуванні приватної власності, китайський комунізм полягав — упродовж десятків років — у ретельному поєднанні колективної (або державної) і приватної власності (з якої, однак, виключена власність на землю). Як відомо, ця комбінація дала змогу значно піднести економічний і технічний потенціал Китаю, а також його глобальну роль. Ще доволі рано знати, як визначити суспільство, створене такою комбінацією: в якому сенсі воно комуністичне і наскільки в нього вживлено вірус індивідуальної конкуренції, аж до ультраліберального надміру? Поки що вірус COVID-19 дозволив йому продемонструвати ефективність колективного і державного аспекту системи. Ця ефективність настільки добре довела себе, що Китай тепер подає руку допомоги Італії та Франції.

Звісно, не бракує гострої критики на рахунок авторитарної влади, якою зараз користується китайська держава. Фактично все виглядає так, ніби вірус вчасно нагодився, щоб підкріпити офіційний комунізм. Прикрість у тому, що в цьому разі значення слова «комунізм» як ніколи затемнюється, хоч воно і так було нечітким.

Маркс дуже влучно писав, що приватна власність передбачала зникнення колективної власності, і їм обом на зміну має прийти те, що він назвав «особистою власністю». Під нею він мав на увазі не товари, якими володіє індивід (тобто приватна власність), а можливість для індивідів ставати власне самими собою. Можна сказати: реалізувати себе. У Маркса не було часу чи засобів, щоб далі розвинути цю думку. Але принаймні ми можемо визнати, що вона відкриває переконливу — хоч і доволі невизначену — перспективу щодо «комуністичної» пропозиції. «Реалізувати себе» не означає набувати матеріальних чи символічних товарів: це означає ставати реальним, дійсним, існувати в унікальний спосіб.

Отже, ми маємо звернутися до другого значення «комуновірусу». Справді, вірус нас комунізує. Переносить на ґрунт рівності й об’єднує в потребі протидіяти йому разом. Те, що це передбачає ізоляцію кожного, — просто парадоксальний спосіб випробувати нашу спільність. Ми можемо бути унікальними лише поміж усіх. Якраз це формує нашу найінтимнішу спільність: розділений спільно сенс наших унікальних одиничностей.

Сьогодні, і в різний спосіб, нам згадується наша співналежність, взаємозалежність, солідарність. Свідчення й ініціативи такого роду надходять звідусіль. Якщо додати до цього ще й зменшення забруднення атмосфери завдяки скороченню транспорту та промисловості, деякі люди вже радісно сподіваються на повалення технокапіталізму. Не треба тільки й робити, що кпинити і сміятися над цією крихкою ейфорією — радше запитаймо себе, як далеко ми можемо просунутися в кращому розумінні природи нашої спільності.

Нас широко закликають до солідарності й активують різні її форми, але загалом у медіаландшафті переважає очікування державної опіки. Чого влада не може не вітати. Замість самоізоляції ми передусім почуваємося, що нас ізолювали силою — хай навіть в ім’я опіки над нами. Ми переживаємо ізоляцію як позбавлення, хоч це такий захист.

У певному сенсі це чудова нагода для надолуження: це правда, що ми — не самотні тварини. Це правда, що ми маємо потребу зустрічатися, прохилити по келиху й відвідувати одне одного. Крім того, раптове збільшення дзвінків, імейлів та інших соціальних потоків свідчить про нагальну потребу, побоювання втрати контакту.

Чи означає це, що ми опинилися в кращій позиції для осмислення спільності? Проблема, боюся, в тому, що її головним представником виступає вірус, і між моделлю нагляду та моделлю опіки тільки вірус залишається нашим спільним набутком. 

У такому разі ми не прогресуємо в розумінні того, що могло б означати подолання як колективної, так і приватної власності. Тобто подолання власності загалом і того, що означає володіння об’єктом з боку суб’єкта. Властивість «індивіда», говорячи в Марксових термінах, означає бути незрівнянним, несумірним і неасимільованим, навіть собі самому. Це — не володіння «благами». Це — бути унікальною, винятковою можливістю реалізації, чия виняткова одиничність реалізується, за визначенням, лише між усіма й разом з усіма — а також супроти всіх чи всупереч усім, але завжди у стосунку та обміні (комунікація). Це — «вартість», яка не є ні вартістю загального еквіваленту (гроші), ні вартістю «доданої вартості», яку домагаються силою чи експлуатацією, а вартість, яка ніяк не піддається виміру.

Чи ми здатні мислити таким складним і навіть запаморочливим чином? Добре, що комуновірус змушує нас ставити такі питання. Адже тільки за цієї умови варто, врешті-решт, постаратися здолати його. Інакше ми знову опинимося в тій самій точці. Нам полегшає, але ми маємо підготуватися до інших пандемій.




0

 603 | 
 Пульс | 
 2020-04-02 19:09:56 | 
 новини, Київщина, Київська область
Зворотній зв'язок
Маєте цікаву новину, зауваження чи пропозицію? Напишіть нам.
Написати
Реклама