Поділитися
0
QR-код
Посилання на цю сторінку:
Оговорення
Маєте відгук щодо допису на цій сторінці? Залиште під ним свій коментар.
Перейти до коментарів

День соборності

22 січня 2021 року о 09:09

 | 
 | 4/5 (1)

Сьогодні в нашій державі відзначається свято – День соборності України. Саме цього дня у 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в єдиній Соборній державі.

Вперше у новітній історії його широко відзначили 21 січня 1990 року. Тоді живий ланцюг Єднання простягнувся від західного кордону України аж до Києва.

Безпосереднім учасником тих подій у Львові був і журналіст Валерій Степанюк. На той час він працював репортером відділу інформації Львівської студії телебачення. На даний час є шеф редактором ІА «Пульс». Друкуємо його спогади про той день.

Ланцюг. Розповідь репортера

21 січня 1990 року Галичина відзначала день Злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну державу. За ініціативи Руху, ланцюг єднання мав простягнутися від західного до східного кордону УРСР. По всій «неозорій Батьківщині» ще совєцька влада, а Львів вже звично обрядився у синьо-жовте! Національні стяги повсюди: на транспорті, балконах, вікнах, стовпах, а найбільше – у руках містян, які ватагами та поодинці парадували містом.

Нечисленні міліціянти спочатку пробували «качати права», мовляв, залиште проїжджу частину, не скупчуйтеся, розійдіться, але плечисті хлопці з охорони Руху вже довели, що на кожну силу найдеться така ж…

Негадано-неждано розважив публіку тодішній перший секретар обкому партії товаріщ Погребняк. Любив він, іноді, пофрондерствувати у строго виважених межах. От і того разу, якогось милого, припхався на Площу Ринок. А хтось з натовпу, що обступив головного обласного комуняку, взяв і тицьнув йому до рук синьо-жовту фану. Той зопалу взяв, а коли зрозумів, що трохи не туди вляпався, радикально міняти заподіяне було пізно. Викинути?! Ага, не той випадок! Як мінімум, натовчуть пику. Тримати далі? Та воно ж руки палить, як розпечена залізяка! А юрба довкола насторожено пантрувала – чи не буде до чого присікатися. Правду кажучи, комуняцький бос вислизнув елєгантсько. Що б там не казали, а дурні до таких висот не долазили. Трохи потупцяв з прапором, а потім зі словами: «На, потримай» – запхав до рук якомусь лакузі. А той задом-задом та й здимів. Натовп розчаровано загув, але придертися не було до чого. На тому розійшлися.

Майже те ж, утнув і старий лис Кравчук, ще у статусі головного партійного ідеолога. Коли на з’їзді Руху йому вчепили на піджак тризуба, він зробив вигляд, що дуже розпарився, зняв його і так пішов, тримаючи в руках. Цей епізод прокрутили всі тодішні канали. А от у Львові, як на зло, жодного фотографа чи оператора поблизу не було. Навіть мій, з яким я готував спецвипуск про цю подію на Львівському телебаченні, десь завіявся. Ну «виписав» я йому з пересердя, та що то дало? Це сьогодні вже було б зо три десятка відео у Фейсбуці. А тоді ми ще працювали на кіноплівці, яку треба було проявляти, монтувати, зводити звук – одне слово купа роботи. То ж крутилися, як миші на патефоні.

Познімали в місті – гайнули на трасу. Там, навіть, самі в ланцюзі постояли. Потім на мітинг до університету. Записали інтерв’ю з депутатами Верховної Ради, які ще на той час сприймалися як Месії та Титани, здатні змінити цей світ, а не суцільні придурки, злодії та запроданці. По тому, на Високий Замок писати сценарій. Написав, затвердив у начальства і цензора, віддав режисеру. Домовилися що і як монтувати. Розійшлися. Монтаж затягнувся. Перед ефіром передивитися відео вже не встигали. А новини йшли тоді без запису – наживо. Навіть закадрова начитка не записувалася, а читалася ведучим зі студії. Звідсіля і всілякі ляпи: то не встигнеш, то закашляєшся, то обмовишся, то щось переплутаєш… Зате, глядачам як весело!

Дали ефір. Привітався, сказав кілька слів у кадрі, пішло кіно. Читаю текст. Спочатку велося чудово, а потім почалося! В мене на папері одне, а на моніторі зовсім інше. Мигцем згадую, що цей епізод десь на четвертій сторінці – знаходжу. Потім кадри з третьої сторінки, за ними з п’ятої… Так до кінця ефіру крутив сценарієм, як циган сонцем. По ходу щось скорочував, додавав та переінакшував. Коли відключили мікрофон, я сидів мокрий від поту і заморений так, що навіть лаятись не мав здоров’я.

Як виявилося, мій режисер, мікрофон в печінку його творчій матері, довго пив каву, а потім зліпив то все на раз не надто в текст заглядаючи. Не встиг я доповзти до кабінету, як внутрішній телефон голосом Гендиректора Бориса Маркіяновича Шайдецького процідив:
– Зайди!

Доки теліпався до приймальні, перед очима промайнуло все життя… Зайшов, стою, боюся очі здійняти. Почалося традиційно:
– Дивився я твій ефір… (пауза)

Ага, хто б сумнівався! Далі, за усталеною традицією, мала звучати ще одна сакраментальна фраза: «Для чого ти робиш все, щоб ми розсталися?!». Того разу щось пішло не так і шеф видав:
– Я гордий з того, що на Львівському телебаченні працюють такі професіонали!
– Не пойняв! –
Мовив я, але тихенько, тихенько – про себе.

Від стриманого Шайдіка ні до, ні після такої купи компліментів на свою адресу не чув. Ще неймовірніше почалося наступного дня. В місті проходу не давали шанувальники мого таланту, а річний план по «халявній» каві був перевиконаний за кілька днів! Виявляється, оті мої тортури із контрафактним монтажем були сприйняті як небувалий патріотичний порив, емоційний підйом і безпрецедентний прояв нездоланної віри у нашу неминучу національну перемогу! Дивні діла твої, Господи!

Ось такі спогади маю про цей день з яким вас всіх і вітаю. Він того вартий, як один із поворотних моментів новітньої історії.



0

 362 | 
 Пульс | 
 2021-01-22 09:09:55 | 
 новини, Київщина, Київська область, 1990, Батьківщина, Валерій Степанюк, Верховна Рада, Галичина, герб, День соборності, День соборності України, журналіст, ІА Пульс, Інформаційне агентство, Інформаційне агентство «ПУЛЬС», історія, кіноплівка, Кравчук, Ланцюг Єднання, Львів, Львівська студія телебачення, міліція, новини, оператор, Погребняк, прапор, Пульс, Радянський Союз, репортер, розповідь, рух, світлина, світлини, спогади, СССР, стяг, телебачення, тризуб, Україна, УРСР, фото, фотограф, фотофакт, Шайдецький
Зворотній зв'язок
Маєте цікаву новину, зауваження чи пропозицію? Напишіть нам.
Написати
Реклама