75 років трагедії Корюківки
2 березня 2018 року о 17:20
| | 4/5 (1)
Правда про цю трагедію в радянські часи ретельно приховувалася й здебільшого замовчувалася, а вшанування пам'яті її жертв відбувалося лише на рівні міста чи району, інколи – області. Відомо, що тогочасні пропагандисти тему злочинів проти цивільного населення якщо й згадували, то аж ніяк не задля встановлення історичної справедливості, а для того, щоб використати її як допоміжний засіб зображення образу ворога СРСР. У комуністичного керівництва, виявляється, були причини приховувати правду, оскільки у свідченнях очевидців «випливло» багато небезпечних для нього фактів.
І навіть попри масштаб трагедії, ця подія не стала наочним прикладом засудження фашистських злочинів, оскільки ідеологи КПРС вже тоді розуміли, як може постраждати образ «народних месників» - радянських партизанів. То що ж насправді сталося в Корюківці у перші березневі дні 1943 року і що передувало цьому? Лише за часів української незалежності дослідники почали «вклеювати» в книги про історію Корюківської трагедії більш-менш правдиво написані сторінки. Перегорнемо деякі з них…
У лютому 1943 р. партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з російської Брянщини і розташувалося у корюківських лісах на Кам’янському хуторі. Партизани хутко розпочали збір продовольства по селах і зробили декілька вилазок проти окупантів. Німці, понісши втрати, як і застерігали, «попередили» «лісових чоловічків» підпалами в довколишніх селах та заарештували кількох членів сімей партизанів у самій Корюківці (одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів їх сімей). Добре знаючи про те, що одним із карально-репресивних заходів фашистів щодо цивільного населення окупованих територій було саме свідоме знищення населених пунктів разом із мешканцями, партизани в ніч на 27 лютого все ж розгромили німецько-угорський окупаційний гарнізон, що базувався в Корюківці, визволивши, правда, при цьому кількох ув’язнених. Ось що сказано про це у радіограмі Миколи Попудренка (на час відсутності Федорова, який полетів за нагородою до Москви, виконував обов’язки командира) від 2 березня 1943 р.: «27 лютого група партизанів під командуванням начальника штабу Рванова розгромила німецький гарнізон на залізничній станції Корюківці. Знищено 8 однотонних причепів, 160 покришок для автомашин, 2 гаражі, механічну майстерню, слюсарню, 2 лебідки на автомашинах, склад пального з бензином, склад з сіном, пакгауз з картоплею, телефонну станцію, склад з дровами і оборонною лісопродукцією 1000 кубометрів. Висаджено в повітря ешелон, при цьому знищено 18 вагонів, виведено з ладу залізничні стрілки і зірвано колію довжиною 5 кілометрів. Висаджено в повітря дерев’яний міст довжиною 8 метрів, знищено будинок Держбанку з грошовою коморою і зв’язок.
Взято трофеї: 2 станкові кулемети, 119 гвинтівок, 2500 патронів, зерно, продукти і масло. Взяли в полон 4 мадярів і 1 німця – колишнього залізничного майстра з Дрездена. Захоплено документи управи комендатури. Визволено 97 в’язнів, приречених німцями на смерть. Цього ж дня друга група Лисенка знищила кустовий гарнізон жандармерії. Убито 18 жандармів, взято 2 ручні кулемети, 12 гвинтівок. Роздано сім’ям 220 тонн зерна, взято 100 свиней з відправочного пункту. Розігнано поліцейські стани».
У відповідь на цю акцію начальник штабу 399-ї головної польової комендатури у місті Конотоп Байєр Бруно Франц віддав наказ про знищення Корюківки. Вранці 1 березня 1943 р. до меж містечка прибув нацистський каральний загін угорської військової жандармерії.
виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа громадян-мешканців території Радянського Союзу і безпосередньо організувала цю каральну акцію. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Населений пункт оточили, а всіх мешканців групами по 50–100 осіб почали зганяти у великі будинки й розстрілювали. Найбільше людей (близько 500 осіб) було знищено у приміщенні ресторану, що знаходився в центрі міста. Людей туди «запрошували» начебто для перевірки документів. Опісля Корюківку підпалили. Акція тривала й наступного дня, а через тиждень, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити те, що не згоріло і добити вцілілих. Аналізуючи через роки цю страшну подію, дивним здається те, що під час нищення містечка нацистським загоном чисельністю приблизно 300-500 карателів, за 15 км від нього знаходилося партизанське з’єднання Олексія Федорова чисельністю від 3 до 5 тис. вояків, яке ніяк не відреагувало на дії карателів. Партизанське командування так і не віддало наказ захистити або ж принаймні евакуювати населення, оскільки воно своїми бездіянням (цьому вже є й документальні підтвердження) реалізовувало цілі, поставлені вищим кремлівським командуванням… Наслідки нацистського злочину в Корюківці: вбито 6700 осіб, спалено 1290 будинків. Як виявилося згодом, Корюківська трагедія є наймасштабнішою каральною акцією в тогочасній Європі, під час якої було повністю знищене поселення з усіма його мешканцями, тому інформація про неї, як справедливо вважають дослідники, повинна зайняти достойне місце на скрижалях національної пам'яті про ІІ світову війну. Довідка для порівняння: в селищі Лідице (Чехія) 10 червня 1942 р. було вбито й замордовано у концтаборі 320 осіб), у селі Хатинь (Білорусь) 22 березня 1943 р. було знищено 149 осіб, в селищі Орадур-сюр-Глан (Франція) 10 червня 1944 р. було знищено 642 особи. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час німецької окупації України було знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної республіки Крим. Жертвами такого роду каральних операцій стали щонайменше 50 828 вбитих.
виконавцем цього злочинного наказу стала Сновська гарнізонна комендатура Чернігівської області, яка сформувала збірний каральний загін у складі німецьких військовослужбовців тилових німецьких формувань, військовослужбовців 105-ої легкої угорської дивізії, співробітників допоміжної окупаційної поліції та солдатів спеціальних каральних формувань із числа громадян-мешканців території Радянського Союзу і безпосередньо організувала цю каральну акцію. Очолили каральний загін представники зондеркоманди 4а (Sonderkommando 4a). Населений пункт оточили, а всіх мешканців групами по 50–100 осіб почали зганяти у великі будинки й розстрілювали. Найбільше людей (близько 500 осіб) було знищено у приміщенні ресторану, що знаходився в центрі міста. Людей туди «запрошували» начебто для перевірки документів. Опісля Корюківку підпалили. Акція тривала й наступного дня, а через тиждень, 9 березня, карателі повернулися, щоб допалити те, що не згоріло і добити вцілілих. Аналізуючи через роки цю страшну подію, дивним здається те, що під час нищення містечка нацистським загоном чисельністю приблизно 300-500 карателів, за 15 км від нього знаходилося партизанське з’єднання Олексія Федорова чисельністю від 3 до 5 тис. вояків, яке ніяк не відреагувало на дії карателів. Партизанське командування так і не віддало наказ захистити або ж принаймні евакуювати населення, оскільки воно своїми бездіянням (цьому вже є й документальні підтвердження) реалізовувало цілі, поставлені вищим кремлівським командуванням… Наслідки нацистського злочину в Корюківці: вбито 6700 осіб, спалено 1290 будинків. Як виявилося згодом, Корюківська трагедія є наймасштабнішою каральною акцією в тогочасній Європі, під час якої було повністю знищене поселення з усіма його мешканцями, тому інформація про неї, як справедливо вважають дослідники, повинна зайняти достойне місце на скрижалях національної пам'яті про ІІ світову війну. Довідка для порівняння: в селищі Лідице (Чехія) 10 червня 1942 р. було вбито й замордовано у концтаборі 320 осіб), у селі Хатинь (Білорусь) 22 березня 1943 р. було знищено 149 осіб, в селищі Орадур-сюр-Глан (Франція) 10 червня 1944 р. було знищено 642 особи. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, за час німецької окупації України було знищено понад 670 населених пунктів на території 16 сучасних областей України та Автономної республіки Крим. Жертвами такого роду каральних операцій стали щонайменше 50 828 вбитих.
